Характерною рисою доби повномасштабної інвазії стала вимушена міграція українців всередині країни та за кордон. Це врятувало життя та здоров’я багатьох людей, адже зменшення щільності населення на найбільш постраждалих від бойових дій територіях призводить до зменшення людських втрат. Незважаючи на великий дослідницький інтерес до теми вимушеної міграції, деякі її аспекти все ще залишаються малодослідженими, зокрема, актуальним є вивчення особливостей вимушеної міграції на локальному рівні, принаймні у великих містах. Метою даної статті є виокремлення категорії вимушених переселенців, які проживали в Києві до повномасштабного вторгнення країни-агресора, та виявлення особливостей перебування за кордоном та настроїв цієї групи. Для досягнення поставленої мети використовувалися загальнонаукові методи аналізу, синтезу та індукції. Емпіричні дані збирали методом вибіркових опитувань. Для виділення киян із загальної сукупності респондентів використовувався метод групування, а для виявлення особливостей їх вимушеної міграції за кордон – метод порівняння. Дослідження показало, що кияни частіше осідають за кордоном у столицях країн призначення. Серед них більше неодружених і бездітних, що створює передумови для соціально-економічної інтеграції за межі країни. Також столичні жителі на момент повномасштабного вторгнення рідше мали родичів за кордоном, що, ймовірно, пов’язано з низьким рівнем участі у зовнішній трудовій міграції в попередній період. Мігранти зі столиці виявилися краще інтегрованими в країнах поселення, що відображається на їхньому володінні місцевою мовою, зайнятості на місцевому ринку праці та вищому рівні фінансового добробуту. Водночас вони зберігають міцніші зв’язки з Україною. Жителі Київської області в чомусь схожі на киян, а в іншому – на мешканців інших регіонів. Дослідження також виявило випадки, коли населення Київської області демонструвало проміжні характеристики між Києвом та іншими регіонами. Розробка ефективних стратегій управління міграцією, соціально-економічного розвитку країни в умовах війни та післявоєнного відродження потребує врахування регіональної специфіки.