Зміни в соціально-економічних відносинах, що стрімко відбуваються під впливом різного роду ризиків, зумовлюють появу нових викликів у відносинах населення з державними та громадськими суб'єктами. Зростає значення соціальних інститутів, покликаних надавати матеріальну та психологічну допомогу різним за віком, статтю та професійним рівнем верствам населення. В умовах часткової, а іноді й повної втрати громадянами країни доходів, звуження сфери зайнятості та споживання соціально важливих послуг значна увага приділяється соціальному захисту населення. Головна мета цього закладу – сприяти максимально можливій підтримці якості життя, особливо найменш захищених верств населення. Водночас з економічної точки зору важливість соціального захисту невіддільна від його ролі в досягненні ефективного балансу між соціальною та економічною складовими суспільства, що накладає певну відповідальність на його соціальні зобов’язання і, отже, адекватне розуміння функціональних меж. Проте в економічній літературі та на практиці соціальний захист виглядає дуже спрощено і, як правило, характеризується параметричними показниками допомоги населенню. Водночас поза увагою дослідників залишається функціональний зміст соціального захисту як системної категорії, його зв’язок з іншими соціальними категоріями, зокрема із соціальним забезпеченням, а також із бюджетно-фінансово-економічним інструментарієм суспільства. У зв’язку з цим актуальним слід вважати конкретизацію системи функцій сучасної багатосуб’єктної моделі управління та властивих їй механізмів реалізації. Метою роботи є визначення категоріальної сутності соціального захисту населення, його функціональних особливостей серед інших сегментів державної соціальної політики; обґрунтування доцільності використання багатосуб’єктної форми управління суспільними процесами, важливими для життєдіяльності громадян. Новизна статті полягає в класичному розумінні поняття соціального захисту населення. Виявлено її зв'язок з категорією соціального забезпечення та загальним процесом соціального розвитку населення. Концепція багатосуб’єктного управління структурується як система взаємопов’язаних заходів щодо визначення «центрів впливу» на пріоритети, цілі та виконання завдань соціального розвитку населення в умовах настання відповідних ризиків.