Актуальність дослідження стійкого потенціалу громадських організацій в Україні зумовлена ​​необхідністю підвищення відновлювальних можливостей територіальних громад в обмежені часові рамки та за обмеженого ресурсного забезпечення. Метою статті є обґрунтування стійкого потенціалу громадських організацій як ефективного інструменту підвищення адаптивної спроможності та самоорганізації громадської спільноти, пом’якшення деструктивних наслідків та прискорення відновлення територіальних громад під час російсько-української війни та в повоєнний період. Новизна статті полягає у виявленні впливу громадських організацій на стійке відновлення територіальних громад в умовах російсько-української війни. Дослідження проводилось із застосуванням методу системного підходу, прийомів абстрагування та узагальнення, функціонального та порівняльного аналізу, статистичних методів та аналізу даних, графічного методу. Методом кореляційно-регресійного аналізу проаналізовано вплив громадських організацій на стійкість територіальних громад. За критерієм значущості та наявності причинно-наслідкового зв’язку відібрано три індикатори стійкого потенціалу територіальних громад країни. А саме: прибутковість місцевих бюджетів на одну особу, грошові доходи домогосподарств, чисельність неформально зайнятого населення як ознака тіньової економіки. Розкрито основні функції громадських організацій у забезпеченні стійкості територіальних громад. Обґрунтовано, що найефективнішими інструментами впливу громадських організацій на забезпечення стійкості громад в умовах війни та післявоєнного періоду є активні засоби (сприяння мобільності громадян, формування громадської думки, громадський контроль) та сегментарні засоби (вплив на окремі групи населення, об’єкти інфраструктури, території тощо) із фіксованим ефектом (правова допомога внутрішньо переміщеним особам, відбудова зруйнованого майна та закладів охорони здоров’я, покращення епідемічних умов проживання, забезпечення роботи гуманітарного центру, збір необхідної інформації).