Стаття присвячена розгляду використання управління у формуванні стійкості в різних сферах суспільного життя. Актуальність роботи зумовлена ​​необхідністю пошуку інституціоналізованих механізмів прийняття взаємоузгоджених та скоординованих рішень різними акторами для забезпечення різних типів стійкості. Метою статті є теоретичне обґрунтування використання різних режимів управління у формуванні стійкості різних соціальних сфер. Новизна статті полягає в обґрунтуванні застосування даного управлінського підходу у забезпеченні стійкості, адаптивності та/або трансформації у відновленні функціонування складових суспільства в умовах катастроф та після їх закінчення. Методологія дослідження базується на використанні міждисциплінарного підходу при розгляді сутнісних характеристик управління. Формування стійкості розглядається, зокрема, в демографічній, екологічній сферах, державних фінансах, ринку праці, покращенні якості життя населення, розвитку громад і територій за участю різних акторів на наднаціональному, національному, регіональному, локальному рівнях, а також у домогосподарствах (індивідуальний рівень).