У статті подано огляд проблем та особливостей функціонування системи соціальної підтримки в кризовий період. До виділених проблем належать такі: по-перше, державні соціальні зобов'язання України протягом десятиліть традиційно перевищували фінансово-економічні можливості їх виконання; по-друге, застаріла модель соціальної підтримки, яка не гарантує стійкості якості життя; по-третє, низька соціальна віддача основних програм підтримки населення знижує ефективність допомоги навіть у відносно стабільному середовищі; по-четверте, недосконалий механізм та низький рівень інституціоналізації моніторингу та оцінки системи соціальної підтримки заважають ефективному реформуванню та оперативній трансформації системи під час криз. Визначено основні потреби та вразливі верстви населення в контексті надання державної соціальної підтримки. Пандемія та війна посилили розрив між потребами вразливих груп населення та можливостями системи, створивши додаткові виклики. Новизна дослідження полягає в інтерпретації стійкості соціальної підтримки з двох точок зору: забезпечення самодостатності системи в періоди гібридних криз і катастроф і її здатності сприяти стійкості суспільства через підтримку вразливих груп. Метою роботи є визначення ключових проблем системи соціальної підтримки України, які перешкоджають своєчасному та ефективному реагуванню на виклики в періоди гібридних криз і катастроф, а також оцінка самодостатності системи та її ролі в забезпеченні стійкості українського суспільства. У дослідженні використовувалися бібліометричний, економіко-статистичний, монографічний, статистичний, розрахунковий методи, а також методи якісного та порівняльного аналізу, моделювання та абстрактно-логічний метод.