У сучасних умовах надзвичайно актуальною є проблема забезпечення стійкості територіальних економічних систем та економіки України в цілому. Метою статті є дослідження еволюції теорії стійкості у застосуванні до територіальних систем, яка була запропонована зовнішньоекономічною теорією у відповідь на виклики світової фінансово-економічної кризи 2008 року та періоду відновлення після неї. Для формування основних положень дослідження використано загальнонаукові методи аналізу та синтезу, узагальнення, класифікації, системного аналізу. У роботі аналізуються основні теорії стійкості. Досліджено також основні протиріччя, з якими стикалися дослідники під час їх розробки. Досліджено погляди на питання кінцевої мети стійкості. Зокрема, еволюція з точки зору, що ця мета полягає у підтримці стану рівноваги регіональної (міської) економічної системи, до відмови від цієї тези, коли кінцева мета розмита і або розглядається як безперервний процес збалансування економічної системи, а не повернення до раніше існуючого чи нового стабільного рівноважного стану, або існує теза про перервану рівновагу, яка є послідовністю стійких форми або шляхи стійкого зростання, яке переривається періодичними потрясіннями. Інженерні, екологічні та еволюційні підходи до регіональної (міської) стійкості досліджувалися вченими на шляху до пошуку аналогії з інших галузей науки, де феномен «стійкість — стійкість» був розроблений досить ретельно. Проведений аналіз дає підстави для виділення адаптивного підходу як найбільш перспективного та адекватного з метою дослідження економічного змісту територіального аспекту економіки та формування відповідних практичних рекомендацій. Відповідно до адаптивного підходу економічна стійкість розуміється як багатовимірна властивість, яка включає не тільки здатність територіальної системи виходити з шоку, але й адаптивні властивості її економічної структури та здатність відновлювати позитивну економічну динаміку.